У 1897 році брукованою дорогою Львова прогуркотіла справжня дивовижа. Без помочі коней, з допомогою лише дивних важелів і круглого керма поміж здивованих перехожих і візників, котрі застигли на козлах фіакрів, котилася самохідна карета. Скоріше для демонстрації своєї заможності та розкоші, аніж через потребу придбав перший автомобіль «Benz Viktoria» у Львові нафтопромисловець Казимир Одривольскі. Другим львівським автомобілем у 1898 році кермував теж працівник нафтової галузі, директор спілки «Nafta» Станіслав Юрскі. Його проїзди містом супроводжувались натовпами львів’ян.
Через кілька років у Львові вже було понад п'ятнадцять автомобілів. Ці новітні засоби пересування викликали чимале невдоволення у населення. Часто в авто жбурляли камінням, зумисне валили дерева на дороги, по яких проїжджали власники самоходів. У врегулювання цих ворожих відносин втрутилась держава, і у 1905 році було видане перше посвідчення про право особи на керування авто.
На початку ХХ століття проводять перші автомобільні конкурси, але критерії оцінювання на сьогоднішній час видаються досить кумедними. Бо оцінювали на технічні можливості, а хто яскравіше прикрасить свого металевого «монстра» квітами та гірляндами.
Для того, аби популяризувати автомобілі серед населення, взаємодіяти і боротись за свої права – автомобілісти об’єднуються в клуби. Перший автоклуб заснували в Франції у 1895 році. В Галичині ж 1 лютого 1908 року в Кракові затвердили статут GalicijskiKlub Automobilowy, а галицького намісника Андрія Потоцького (власне, першого власника авто у Львові) обрали Президентом Клубу. Історія цього формування закінчується фактично із початком Світової війни. Лише у 1925 році львівські автоаматори відроджують формацію уже під назвою Malopolski Klub Automobilowy(M.K.A.). Члени клубу взяли участь у цілому ряді різноманітних змагань та перегонів, а також займались організацією таких заходів у Львові. У 1930 році відбувається шостийWyscig Plaski і на старті зібрались лише три авто, що було абсолютним провалом. Тому Президія Клубу відкидають такий тип змагань і вирішують, що варто спробувати організацію кільцевих перегонів.
В процесі підготовки маршруту кільцевих перегонів у Львові народжується одна із найскладніших трас на той час. В одному маршруті вдало сполучили три абсолютно різні ділянки. Вулиця Пелчинська була рівнинна, без різких поворотів і дозволяла максимально розігнатися. Вулиця Стрийська вимагала складного підйому з поворотами, майже як на гірських трасах. А на вулиці Кадетській – стрімкий узвіз з S-подібним поворотом. Окрім того, всі вулиці були мощені бруківкою, а на деяких відрізках ще й були прокладені трамвайні колії. Зате побіч траси були вільні площі, на яких зручно розмістили глядацькі трибуни.
Так, 6-8 вересня 1930 року відбулись перші організовані перегони по «львівському трикутнику», серед авто гончого класу перше місце займає Лєфельд, лише на кілька секунд перегнавши Потоцького. А в туристичному класі перемогу виборює жінка – пані із сяючою усмішкою Мар’я Козмянова.
Після проведення змагань на місцевому рівні, Президія М.К.А. бере курс на захід із міжнародним статусом. У 1931 році, врахувавши зауваги попереднього заїзду, члени Клубу організовують змагання на якісно новому рівні. Для того, щоб заохотити спортсменів до участі, Клуб призначив винагороду в розмірі 9 тис. злотих переможцю у гоночному класі. Було зареєстровано біля 40-ка учасників. Умови тогорічних змагань ускладнились дощовою погодою. Переможцем серед автомобілістів гоночного класу став Штук на «Mercedes-Benz», а спортивного класу – румунський гонщик Наду на «Bugatti». Ганс Штук так прокоментував майбутнє львівських перегонів: «… без проблем можуть зрівнятися з Monte-Carloза умови, що наступного року вдалося б забезпечити участь декількох найкращих водіїв, і для цього також призначити другі і треті грошові винагороди, що напевно себе окупить…»
У перегонах 1932 року, не зважаючи на економічну кризу, яка опановувала світ, завдяки компанії «Citroën» було сформовано призовий фонд у розмірі 5 тис. зл. за перше місце, 2 тис. зл. – гонщику, який посяде друге місце і 1 тис. зл. за третє місце. Хоч проти інших європейських змагань ці суми не були великим, але все ж таки привабили більше популярних гонщиків. Цікаві були нововведення і для відвідувачів – встановили додаткові трибуни (тепер їх стало п’ять), відбувався також розіграш призів серед власників квитків десяти новеньких велосипедів. Справжньою подією стала також новина про участь у змаганнях гонщика із світовою славою Рудольфа Карачіолли, який і став переможцем у класі гоночних автомобілів. Карачіолла так коментує львівські змагання: «Львів, так Львів 193… Це була насправді важка траса.»
Останній раз Leopolis Gran Prix відбулись у 1933 році. Погода була вельми несприятлива, тому кількість глядачів була значно меншою, аніж у попередні роки. Попри те, участь у змаганнях взяли дуже цікаві гонщики світового класу – Ренато Балестреро із Італії, Карл Еб, фінський гонщик та інші. Перемогу ж здобув Бйорнштад, який вперше виїхав на змагання поза межами Скандинавії.
Світова економічна криза, а згодом війна зробили неможливим проведення наступних кільцевих перегонів у Львові. Та така небуденна подія за кілька років свого існування зробила добру славу місту і відкрила його нові можливості.
За матеріалами книги: Атоян А. Гран Прі Львова – Львів, 2005. – 376 с.
Уляна Явна
P.S. 20-23 червня 2013 року відбудеться фестиваль Leopolis Gran Prix
No comments:
Post a Comment