Thursday, March 21, 2013

Львів як знімальний майданчик. Ностальгійне ретро


Хоча нікому не вдалося знайти жодного з перших фільмів, знятих у Львові, за інформацією в пресі, спеціалізованій літературі та рекламних випусках встановленими є їхні назви та прізвища творців. Першим сюжетним фільмом львівської тематики вважається фільм невідомого автора «У львівській кав’ярні», якій був вперше показаний у липні 1897 р.

Фільми в ті часи, зазвичай, були короткохвилинними, сюжети висвітлювали актуальні події, як от урочистості відкриття пам’ятника Адамові Міцкевичу, яке відбулося 30 жовтня 1904 р. Але були й спроби художнього кіно («Повернення тата», 1910 р.).

У міжвоєнний період тематика дещо збагачується: «Тамара (Захисники Львова)» (1919 р.), «Перші гонки» (1928 р.), «Місто Львів» (1929), «Генеральна репетиція» (1932 р.) про те, як працює львівський театр, та ін.

Провідний режисер львівської групи «Авангард» Вацлав Радульський у 1934 р. зробив фільм «Рах-цях-цях», який показує стиль життя львівських передмість Замарстинова та Клепарова.

Буде краще / Będzie lepiej
1936
Виробництво: студія «Фенікс», Варшава
Режисер: Міхал Вашинський
Сценарій: Емануель Шлехтер, Людвік Старський
Оператор: Альберт Веверка
Продукція: Зигмунт Майфлауер
Актори: Генрик Вогельфангер, Казімєж Вайда, Александр Жабчинський, Антоні Фертнер.
Музика: Генрик Варс

Перший з трьох легендарних довоєнних фільмів за участю двох постійних персонажів розважальних передач Польського радіо Щепка і Тонька, надзвичайно популярних не тільки у Львові. Коли починалися радіопрограми з їх участю, вулиці порожніли, а їхні пісні стали одним з брендів ретро Львова.

Волоцюги / Włóczęgi
1939
Режисер: Міхал Вашинський
Сценарій: Конрад Том, Емануель Шлехтер
Оператор: Альберт Веверка
Актори: Генрик Вогельфангер, Казімєж Вайда, Станіслав Волінський, Гелена Гроссувна
Музика: Генрик Варс

Зворушлива, весела, повна дотепних жартів і гегів стрічка, де в ролі головних героїв знову виступали «зірки» програм львівського радіо Щепко і Тонько. Завдяки цим персонажам в історії сучасної Попелюшки, дівчинки-знайди, навколо якої розгортається сюжет, багато гумору вулиць міжвоєнного Львова. Фільми з їх участю стали найбільшими хітами передвоєнних років, а пісні Емануеля Шлехтера з цих фільмів досі можна назвати візитними картками Львова. Пісню «Тільки у Львові» на українську мову переклав Віктор Морозов.

Львів / Lwów
1939, Варшава
Документальний фільм про Львів, який відтворює атмосферу передвоєнного Львова, дає можливість побачити життя львівських вулиць.

Єврейське життя у Львові
1939
Виробництво: Іцхак Госкінд, Лабораторія «Сектор», Варшава
Режисер Сол Госкінд
Оператор: Вацлав Казьмєрчак
Текст: Ашер Лернер

Це одна з частин фільму, що складається з шести самостійних фрагментів, про єврейські громади в польських містах:
«День у Варшаві»
«Єврейське життя у Бялостоці»
«Єврейське життя у Кракові»
«Єврейське життя у Лодзі»
«Єврейське життя у Львові»
«Єврейське життя у Вільні»
Ці стрічки встигли зафіксувати буквально останні місяці, тижні, дні життя єврейських громад Європи, які були знищені Другою світовою війною.

Серце батяра / Serce batiara
1939
Режисер: Міхал Вашинський
Сценарій: Конрад Том, Емануель Шлехтер
Оператор: Альберт Веверка
Актори: Генрик Вогельфангер, Казімєж Вайда

Фільм був закінчений у серпні 1939 р., у вересні мав відбутися премєрний показ у Варшаві. Під час бомбардування Варшави плівка загинула. Від фільму залишилася тільки вже записана на платівку пісенька «Серце батяра» на слова Емануеля Шлехтера. Е.Шлехтер залишався в окупованому Львові. У 1943 р. він загинув під час ліквідації львівського гетто, розділивши долю 130-тисячної єврейської громади Львова. Вже після війни товариш Е.Шлехтера Віктор Будзинський, режисер львівського радіо та його розважальних програм, додав до слів пісні свої слова на честь захисників Львова.


За матеріалами:  Галицька брама №9-10 2011

Wednesday, March 20, 2013

Наша відповідь перегонам у Monte-Carlo! Leopolis Gran Prix 1930-33 рр.

У  1897 році  брукованою дорогою Львова прогуркотіла  справжня дивовижа. Без помочі  коней, з допомогою лише дивних важелів і круглого керма  поміж  здивованих перехожих  і візників, котрі застигли на козлах  фіакрів, котилася самохідна карета. Скоріше для демонстрації своєї заможності та розкоші, аніж через потребу придбав перший автомобіль «Benz Viktoria» у Львові нафтопромисловець Казимир Одривольскі. Другим львівським автомобілем у 1898 році кермував теж працівник нафтової галузі, директор спілки «Nafta» Станіслав Юрскі. Його проїзди містом супроводжувались натовпами львів’ян. 
Через кілька років у Львові вже було понад п'ятнадцять автомобілів. Ці новітні засоби пересування викликали чимале невдоволення у населення. Часто в авто жбурляли камінням, зумисне валили дерева на дороги, по яких проїжджали власники самоходів. У врегулювання цих ворожих відносин втрутилась держава, і у 1905 році було видане перше посвідчення про право особи на керування авто.
На початку ХХ століття проводять перші автомобільні конкурси, але критерії оцінювання на сьогоднішній час видаються досить кумедними. Бо оцінювали на технічні можливості, а хто яскравіше прикрасить свого металевого «монстра» квітами та гірляндами.  
Для того, аби популяризувати автомобілі серед населення, взаємодіяти і  боротись за свої права – автомобілісти об’єднуються в клуби. Перший автоклуб заснували в Франції у 1895 році. В Галичині ж  1 лютого 1908 року в Кракові затвердили статут GalicijskiKlub Automobilowy, а галицького намісника Андрія Потоцького (власне, першого власника авто у Львові) обрали Президентом Клубу. Історія цього формування закінчується фактично із початком Світової війни. Лише у 1925 році львівські автоаматори відроджують формацію уже під назвою Malopolski Klub Automobilowy(M.K.A.). Члени клубу взяли участь у цілому ряді різноманітних змагань та перегонів, а також займались організацією таких заходів у Львові. У 1930 році відбувається шостийWyscig Plaski і на старті зібрались лише три авто, що було абсолютним провалом. Тому Президія Клубу відкидають такий тип змагань і вирішують, що варто спробувати організацію кільцевих перегонів.
В процесі підготовки маршруту кільцевих перегонів у Львові народжується одна із найскладніших трас на той час. В одному маршруті вдало сполучили три абсолютно різні ділянки. Вулиця Пелчинська була рівнинна, без різких поворотів і дозволяла максимально розігнатися. Вулиця Стрийська вимагала складного підйому з поворотами, майже як на гірських трасах. А на вулиці Кадетській – стрімкий узвіз з S-подібним поворотом. Окрім того, всі вулиці були мощені бруківкою, а на деяких відрізках ще й були прокладені трамвайні колії. Зате побіч траси були вільні площі, на яких зручно розмістили глядацькі трибуни.
Так, 6-8 вересня 1930 року відбулись перші організовані перегони по «львівському трикутнику», серед авто гончого класу перше місце займає Лєфельд, лише на кілька секунд перегнавши Потоцького. А в туристичному класі перемогу виборює жінка – пані із сяючою усмішкою Маря Козмянова.
Після проведення змагань на місцевому рівні, Президія М.К.А. бере курс на захід із міжнародним статусом. У 1931 році, врахувавши зауваги попереднього заїзду, члени Клубу організовують змагання на якісно новому рівні. Для того, щоб заохотити спортсменів до участі, Клуб призначив винагороду  в розмірі 9 тис. злотих переможцю у гоночному класі. Було зареєстровано біля 40-ка учасників. Умови тогорічних змагань ускладнились дощовою погодою. Переможцем серед автомобілістів гоночного класу став Штук на «Mercedes-Benz», а спортивного класу – румунський гонщик Наду на «Bugatti». Ганс Штук так прокоментував майбутнє львівських перегонів: «… без проблем можуть зрівнятися з Monte-Carloза умови, що наступного року вдалося б забезпечити участь декількох найкращих водіїв, і  для цього також призначити другі і треті грошові винагороди, що напевно себе окупить…»
У перегонах 1932 року, не зважаючи на економічну кризу, яка опановувала світ, завдяки компанії «Citroën» було сформовано призовий фонд у розмірі  5 тис. зл. за перше місце, 2 тис. зл. – гонщику, який посяде друге місце і  1 тис. зл. за третє місце. Хоч проти інших європейських змагань ці суми не були великим, але все ж таки привабили більше популярних гонщиків. Цікаві були нововведення і для відвідувачів – встановили додаткові трибуни (тепер їх стало п’ять), відбувався також розіграш призів серед власників квитків десяти новеньких велосипедів. Справжньою подією стала також новина про участь у змаганнях гонщика із світовою славою Рудольфа Карачіолли, який і став переможцем у класі гоночних автомобілів. Карачіолла так коментує львівські змагання: «Львів, так Львів 193… Це була насправді важка траса.»
Останній раз Leopolis Gran Prix відбулись у 1933 році. Погода була вельми несприятлива, тому кількість глядачів була значно меншою, аніж у попередні роки. Попри те, участь у змаганнях взяли  дуже цікаві гонщики світового класу – Ренато Балестреро із Італії, Карл Еб, фінський  гонщик та інші. Перемогу ж здобув Бйорнштад, який вперше виїхав на змагання поза межами Скандинавії.
Світова економічна криза, а згодом війна зробили неможливим проведення наступних кільцевих перегонів у Львові. Та така небуденна подія за кілька років свого існування зробила добру славу місту і відкрила його нові можливості.

За матеріалами книги: Атоян А. Гран Прі Львова – Львів, 2005. – 376 с.

Уляна Явна

P.S. 20-23 червня 2013 року відбудеться фестиваль Leopolis Gran Prix


Just Lviv It! у форматі блогу

Найцікавіші новини, статті, фотографії...
...поради та рекомендації туристам
Твій львівський гід!